У пронизливій статті від Guardian розгортається трагічна історія української письменниці Вікторії Амеліної. Її незавершена книга “Дивлячись на жінок, які дивляться на війну” свідчить про жахи російського вторгнення та незламну силу людського духу. Життя і творчість Амеліної раптово обірвалися, коли вона загинула від ракетного удару в Краматорську.
Видання підкреслює перехід Амеліни від художньої літератури до нон-фікшн. Її метою було задокументувати вплив війни на Україну та її людей. Вона вплела у свою розповідь історії надзвичайних жінок, зокрема солдатів та активісток. Її робота спрямована на встановлення справедливості за звірства, скоєні проти України.
Амеліна здобула освіту слідчого з розслідування воєнних злочинів, що додало глибини її творам. Вона зосередилася на тому, щоб побачити окремі людські історії серед хаосу. Вона писала: “Я повинна перестати бачити страждаючу істоту і почати бачити окремих людей”.
Автори відзначають емоційний виклик, пов’язаний із завершенням її книги. Редакційна група, включно з її чоловіком, зібрала її чернетки в цілісну розповідь. Вони прагнули вшанувати її спадщину і продовжити її справу. Редактори написали: “Життя навчило нас, що є лише один спосіб впоратися з болем: продовжувати справу людей, яких ми любимо”.
Книга Амеліни починається з її життя у Львові напередодні вторгнення. Вона фіксує сюрреалістичне поєднання планів на відпустку та навислої загрози війни. Її розповідь також включає моторошну розповідь лаборанта з Ізюма, яка ілюструє сирий і нефільтрований характер її роботи.
Незважаючи на те, що книга Амеліни незавершена, вона є важливим свідченням впливу війни. Вона слугує потужним нагадуванням про важливість говорити правду в часи кризи. Її спадщина продовжує надихати і викликати резонанс, проливаючи світло на людські жертви війни в Україні.
Підписуйтесь на Telegram канал Чути, щоб не пропускати важливі статті
