Economist нещодавно дослідив, як війна в Україні змінює відносини Заходу з Китаєм. Публікація підкреслює делікатний баланс між співпрацею і конкуренцією, яким мають керуватися європейські лідери, переоцінюючи свою позицію щодо Китаю.
Автори відзначають, що відносини Європейського Союзу з Китаєм регулюються трикомпонентною моделлю. Ця модель класифікує Китай як партнера для співпраці, економічного конкурента і системного суперника. Урсула фон дер Ляєн, президент Європейської комісії, пом’якшила свій підхід, виступаючи за конструктивну взаємодію з Китаєм в епоху гіперконкурентної геополітики.
У публікації підкреслюється складність відносин з Китаєм, особливо з огляду на його роль у світовому виробництві та “зелених” технологіях. “Зміна клімату не може бути подолана без Китаю”, – стверджується в статті, визнаючи домінування Китаю у виробництві сонячних панелей і вітрових турбін. Однак це домінування викликає занепокоєння інших країн щодо конкурентоспроможності.
У центрі уваги також перебуває участь Китаю в Україні. Незважаючи на заяви про нейтралітет, Китай постачає Росії компоненти для військової техніки. Автори підкреслюють, що китайські фірми зараз шукають контракти в Україні, потенційно позиціонуючи себе як ключових гравців у післявоєнній відбудові. “Проблема в тому, що вони хочуть отримати їх безкоштовно”, – зауважив один європейський дипломат, вказуючи на небажання Китаю вирішувати проблеми торговельного дисбалансу.
Стаття завершується обговоренням нинішнього небажання західних урядів конфронтувати з Китаєм у питаннях прав людини. Автори припускають, що багато хто вважає виклик Китаю розкішшю, а не необхідністю, враховуючи нагальні геополітичні виклики, з якими вони стикаються. “Аргументи про послідовність залишаються актуальними”, – стверджують автори статті, визнаючи при цьому складні реалії міжнародної дипломатії.
Підписуйтесь на Telegram канал Чути, щоб не пропускати важливі статті
